Каталог сайтів | візитка каталогу

Каталог Сайтів

Каталог наших сайтів

Всім доброго, пропонуємо відвідати каталог – наших, і не тільки, ресурсів (сайтів) – нижче за посиланням, знайдіть для себе потрібну та корисну інформацію.

Також пропонуємо рекламодавцям відвідати наш ресурс, для вигідних партнерських угод, перейшовши за посиланням (контакти) внизу сторінки.

В інтернеті безліч інформації, не вся вона є достовірною, ми намагаємося фільтрувати та відсівати фейки та просто інтернет сміття.

Запрошуємо до співпраці вебмайстрів і не тільки, для обміну бази посилань і збільшення трафіку, потоку користувачів - на взаємовигідних умовах.

Також користувачі можуть додати свої думки, допомогти виправити неправильну інформацію або натякнути на відсутній контент.

Матеріали сайту (фото, відео та текст) також можна використовувати для рефератів, конспектів, дипломних робіт у школах та навчальних закладах на загальних правах.

© 2010 Усі права захищені | Копіювання дозволено з посиланням на ресурс |
наші контакти | карта сайту |
З давніх-давен на Землі люди розводять і містять медоносних домашніх бджіл для отримання продуктів бджільництва і не тільки: воску, меду, отрути, здоров'я, стільникового меду, підмору, прополісу, перги і в лікувальних властивостях природної терапії. З наростаючим розвитком сільського господарства та тваринництва зростала роль бджіл та пасік як природних запилювачів рослин та садів у тому числі поширилося запилення культур бджолами у теплицях та на городах. РСтарорусское слово бджола йде до праслав. * b'čela або * b'čela. Кожна форма своєрідна по-своєму: * b'čela пов'язується зі звуко-наслідувальним * bučati «дзижчати», тоді як праформу * b'čela співвідносять з праіндо-європейською основою * bhei-, до якої називають назви бджіл і в інших індо-європейських мовах. Медоносна бджола (домашня) стала третьою після дрозофіли та комара комахою, геном якого відомий людству. Він містить приблизно 300 млн. основних пар ДНК. Згідно з результатами перших досліджень абсерваторій, цей вид виник у давній Африці, а потім мігрував до Європи та Азії двома хвилями. Однак пізніше вивчення геному професорами бджіл по всьому світу довело, що вони прибули з давньої Азії приблизно 300 тис. років тому і швидко поширилися по Європі, Африці та Америці. Загалом по Світу було виявлено та знайдено високий рівень генетичного розмаїття, однак, у деяких регіонах Землі колонії бджіл вимирають через інбридинг (близькоспоріднене схрещування або кровозмішування). Мітохондріальна ДНК бджоли може передаватися наступному потомству як від маток, а й від трутнів. Тіло бджоли складається з трьох головних частин: голови, грудей та черевця. Опорою тіла (типу скелета) служить його зовнішній екзоскелет - під назвою кутикула. Зовні тіло вкрите волосками (щетовидний покрив), що виконують функції органів дотику, шпалери та захищають покрив тіла від забруднень. Частини тіла бджоли з'єднані між собою тонкими еластичними перетинками - кутикули. На голові бджоли розташовані два великі дуже складні і три простих ока, загалом 5 очей на головній частині тіла бджоли. Складні очі бджоли складаються з дуже великої кількості фасеток і розташованими з обох боків голови, а прості на темряві голови (у трутня прості очі дещо зсунуті до центру на лоб). Усередині бджоли знаходиться головний внутрішній скелет (Тенторіум). Це міцні хітинові балки скелета, що йдуть від передньої стінки голови до задньої та містять необхідну міцність головної капсули, особливо її нижньої частини. До них прикріплені м'язи, які забезпечують рух голови, верхніх щелеп і хоботка, а також служать опорою для деяких внутрішніх органів бджоли. Кожен вусик бджоли складається з основного (головного) членика та одного дуже довгого джгутика, структура у трутня з дванадцяти однакових члеників, а у самок – з одинадцяти члеників. Спереду у пели рот прикриває вузька хітинова смужка - так звана верхня губа, а з боків розташовані верхні щелепи бджоли - під назвою жвали. Сильно зрушена нижня губа бджоли разом із парою нижніх щелеп утворює всім звичний хоботок. Черевце самок медоносної бджоли ділиться на шість члеників (сегменти), а у трутня – на сім сегментів. Травна система медоносного бджіл складається з трьох незалежних відділів, з'єднаних між собою. До першого відділу системи входять ковтка, стравохід та медовий зобик бджоли. Глотка знаходиться у голові бджоли і є розширеною частиною передньої кишки травного тракту. Глотка звужується в стравохід бджоли, який проходить через груди майже до передньої частини черевця, де розширюється і утворює медовий зобик бджоли, яким вони охоче витягують нектар з рослин. Обсяг порожнього медового зобика медоносної бджоли становить 14 мм, але при заповненні медом або нектаром він може збільшуватися в 3-4 до 5 рази. За допомогою м'язів скорочення, що є в зобику, мед, що знаходиться в ньому, нектар може через стравохід і хоботок видавлюватися назовні, тобто в стільники. Другий відділ у системи травлення (середня кишка) знаходиться за медовим зобиком бджоли і є основним органом травної системи. До складу третього відділу травлення (так звана задня кишка) входять тонка та товста (пряма) кишка, практично як у людини. У прямій кишці, що відрізняється великою ємністю заповнення, накопичуються неперетравлені залишки корму в зимовий період (важкі залишки), в холод, негоду, а у молодих бджіл - до їх очисного обльоту. Щоб виключити шкідливий вплив усередині організму екскрементами, відбуваються всмоктування води та калу та виділення спеціальними залозами протидіючих речовин (внутрішні ліки – антибіотик). Серце, що нагадує довгу циліндричну трубку, знаходиться у верхній частині тіла бджоли і тягнеться вздовж майже всієї спинної сторони від шостого тергіту до голови. Через груди проходить тонша частина серця-трубки (аорта), з якої гемолімфа (кров бджоли) витікає в порожнину голови (так званий тиск). Трубка прикріплена м'язовими волокнами до внутрішньої спинної сторони тіла, має 5 камер, що сполучаються (задня, що знаходиться під шостим тергітом, замкнута), відокремлених один від одного клапанами, які пропускають гемолімфу тільки в одному напрямку - від черевця до голови. У кровоносну систему входять також черевна та спинна діафрагми, які регулюють потік гемолімфи у порожнину тіла. У порожнині черевця гемолімфа, очищена від продуктів розпаду і збагачена поживними речовинами, надходить у камери серця через особливі отвори і знову прямує судинами в голові - як і скрізь серце це насос для тіла. У ніжки, вусики і крила гемолімфу надходить за допомогою так званих бульбашок, що знаходяться в основі цих органів. Серце у бджіл у спокійному стані скорочується 60-70 разів на хвилину, а відразу після польоту пульсація її серця досягає 150 скорочень в хвилину. Повітря, очищене в дихальцях від пилу за допомогою наявних у них волосків, надходить у головні, грудні та черевні парні мішки, з'єднані між собою, і потім по трахеях у всі органи тіла комахи. Повітря в організм проникає через усі отвори, а виходить в основному через третю грудну пару. Крила закладаються на стадії лялечки. У дорослих бджіл крило — тонка, еластична платівка, по якій проходять жилки, що становлять затверділі ділянки порожнистих трубок. У трутнів зустрічається додаткове жилкування задніх крил. Роль точки опори для крила грає стовпчик – виріст плейриту. Зовні від стовпчика лежить довге плече; від місця прикріплення до мембрани сегмента до стовпчика – коротке плече. Основну роль польоті грають непрямі м'язи, які заповнюють порожнину тіла: скорочення цих м'язів змінює кривизну сегментів грудей. М'язи прямої дії діють безпосередньо на крило через сухожилля та хітинові пластинки. У польоті передні та задні крила з'єднуються в єдину площину дрібними гачками на передньому краї задньої пари крил, спрямованими вперед, які називаються хамулус (лат. hamulus — маленький гачок). Коли комаха приземляється, ці гачки роз'єднуються, і крила складаються вздовж тіла. Загальна кількість таких гачків (зачіпок) становить від 17 до 28 штук. Бджола може летіти зі швидкістю до 65 км на годину (без вантажу, а з вантажем - 20-30 км на годину), роблячи при цьому 200-250 помахів крилами за секунду. Від вулика вони можуть відлітати до 3-4 км. Проте, ефективно працювати з хабаром бджоли можуть з відстані трохи більше 2 км. До органів почуттів бджіл відносяться органи зору, нюху, смаку, слуху, температури та ін. сприймають повне зображення предмета (мозаїчне зір). На темряві розташовані 3 простих ока. Бджоли бачать поляризоване світло, що дозволяє визначати напрямок на Сонці навіть коли воно приховано там. Бджоли не бачать червоного кольору, на відміну від жовтого, синього та ультрафіолетового проміння. Органи нюху знаходяться на вусиках. Частина волосків, що покривають тіло, виконує функцію органів дотику та пов'язана з чутливими клітинами та нервовою системою. Органи нюху та дотику дозволяють орієнтуватися в темному гнізді. Число нюхових пір на вусиках трутнів приблизно в 7 разів більше, ніж у робочих бджіл. Органи смаку знаходяться на хоботці, в горлянці, на члениках вусиків, на лапках ніжок. Звук бджоли сприймають через відповідні органи, розташовані на окремих ділянках тулуба та на ніжках. На вусиках розташовані органи, що сприймають вологість, тепло та холод, рівень вмісту вуглекислого газу, що дозволяють контролювати мікроклімат гнізда, оптимальний для розвитку личинок у стільниках. Жалячий апарат бджоли розташований на задньому кінці черевця і складається з двох отруйних залоз, резервуару для отрути і пилястого жала довжиною 2 мм і діаметром 0,1 мм. На жалі розташовані зазубрини, через які жало застряє в шкірі хребетних, будучи причиною втрати апарату, що шкодить при ужаленні і смерті бджоли. Бджолина отрута є безбарвною рідиною з характерним запахом і гірким смаком, що має кислу реакцію (pH=4,5—5,5), що на повітрі швидко висихає і перетворюється на аморфні кристали щільністю 1,1313 г/см³. Отрута бджіл термостійка: витримує заморожування та нагрівання до 115 °C. Поруч із інгредієнтами, характерними й інших тварин отрут, у ньому присутні речовини, характерні лише нього. Інгредієнти отрути мають строгу спеціалізацію, але діють синергічно, доповнюючи та посилюючи один одного. При укусі бджола вводить 0,3-0,8 мг отрути залежно від пори року і віку бджоли. Смертельна доза бджолиної отрути для людини - близько 0,2 г (500-1000 укусів). Матка у сім'ї є єдиною повноцінною самкою з добре розвиненими статевими органами. Від неї походить весь склад сім'ї: робочі бджоли, трутні та молоді матки. Матка постійно перебуває у оточенні робочих бджіл, які доглядають неї: дають корм, чистять її тіло, очищають осередки сот для відкладання у яких яєць тощо. буд. Присутність у ній матки бджоли дізнаються з її запаху. Матка виділяє особливу речовину, так звану «маткову речовину», яку злизують робочі бджоли з навколишньої «світи». Запах цієї речовини передається всім особинам бджолиної родини завдяки постійному обміну їжею, що існує між ними. При загибелі матки надходження маткової речовини припиняється, і її відсутність швидко відчуває вся сім'я. Матка виділяється серед робочих бджіл більшими розмірами тіла - від 18 до 25 мм (у робочих бджіл від 12 до 15 мм) - і порівняно короткими крилами (стосовно довжини тіла). Порівняно з робочими бджолами хоботок у матки коротший (3,5 мм). Вона, як і робочі бджоли, має жало, але використовує його лише боротьби з іншими матками. Плодна матка влітку важить приблизно 0,25 г, вага робочої бджоли дорівнює в середньому 0,1 г. Органи розмноження у бджолиної матки розвинені дуже сильно. Яєчники складаються з 180-200 яйцевих трубочок; у них зароджуються та розвиваються яйця. Від яєчників відходять парні яйцеводи, що з'єднуються в один непарний яйцевод, з яким невеликим семяпровідним каналом з'єднаний сім'яприймач. При заплідненні маток сперма трутнів, що містить величезну кількість сперматозоїдів, потрапляє в сім'я приймач матки, де і зберігається протягом її життя. Яйця, що відкладаються маткою, проходять з яєчників спочатку по парних яйцеводах, а потім - по непарному. Якщо при цьому дозрілі яйця з сім'яприймача проникнуть сперматозоїди (по 8-12 штук), то яйця будуть запліднені. Якщо ж сперма трутнів на них не потрапить, яйця залишаться незаплідненими. Отже, матка відкладає яйця запліднені та незапліднені. З незапліднених яєць розвиваються лише самці-трутні. Останні, таким чином, не мають батька та успадковують лише властивість матері. З запліднених яєць розвиваються бджолині матки та робочі бджоли. Вони успадковують властивості і маток, що відклали яйця, і трутнів, з якими ці матки спарювалися. На організми всіх особин бджолиної сім'ї впливають також і робочі бджоли-годувальниці. Робочі бджоли вирощують і вирощують молоде покоління сім'ї. Якщо личинку, що розвивається з заплідненого яйця, до запечатування осередку бджоли годують тільки високопоживним молочком, що виділяється алотропічними залозами (видозміненими верхньощелепними слинними залозами), то з неї виростає матка. Якщо ж личинку після трьох днів її життя починають годувати медом та пергою (білковий корм, приготований з пилку рослин), то з личинки розвивається робоча бджола. Бджоли вирощують маток у спеціально відбудовуваних для цього великих осередках стільника — маточниках. Відбудовувати бджоли можуть на звичайних бджолиних осередках стільника, в які матка раніше вже відклала запліднені яйця. Такі маточники бджоли відбудовують після раптової загибелі старої матки, щоб вивести натомість їй нову. Маточники зі звичайних осередків сота і матки, що вийшли з них, називаються свищевими. При підготовці бджіл до роїння (під час якого матка відлітає з роєм) яйця для виведення нових маток стара матка відкладає в заздалегідь відбудовані бджолами маткові миски - основи майбутніх роєвих маточників. Такі маточники бджоли відбудовують зазвичай на ребрах стільника. Матки, що вийшли з них, називаються ройовими. З відкладеного яйця через три дні вилуплюється личинка, яку, як зазначалося, бджоли до запечатування маточника годують молочком. Це молочко містить спеціальні білки, що відповідають за те, що личинка розвинеться в матку. Личинка швидко росте, і через 8,5-9 днів після того, як було відкладено яйце, бджоли запечатують маточник пористою кришечкою із суміші воску та перги. У запечатаному маточнику личинка протягом 7,5-8 днів перетворюється на лялечку, а потім на дорослу комаху - молоду матку. Таким чином, розвиток матки від яйця до дорослої комахи триває 16—17 діб. Через 3-4 дні після виходу з маточника молода матка починає вилітати на орієнтовні обльоти для ознайомлення з місцевістю та розташуванням вулика. На 7-10-й день свого життя вона вилітає для зустрічі з трутнями («шлюбні вильоти»). Тривалість таких вильотів – близько 20 хвилин. Засідають матку зазвичай 7-10 трутнів (поліандрія), але іноді їх кількість може бути більшою, а матка може вилітати на зустріч не один раз. Матки бджіл є рекордсменами серед громадських комах (поряд з матками кочових мурах родів Dorylusі Eciton, а також Pogonomyrmex) за кількістю спарювань із самцями (до 24). З 10-денного віку бджолині матки починають відкладати яйця (якщо несприятлива погода не затримала спарювання їх із трутнями). Спочатку молоді матки відкладають невелику кількість яєць, але потім їх швидко зростає. У весняно-літній період за сприятливих умов бджолині матки відкладають 1500-2000 і більше яєць на добу, а за весь сезон до 150-200 тисяч яєць. Така кількість яєць матка може відкласти тільки в сильній бджолиній сім'ї, що має великий обсяг гнізда з добрих стільників і достатні запаси меду та перги. При цьому дуже важливо, щоб у природі існував хоча б не сильний, але тривалий хабар (так називають збір бджолами нектару з квіток рослин). Вага яєць, що відкладаються маткою протягом доби, нерідко перевищує вагу її тіла. Так багато яєць матки можуть відкладати лише за умови рясного та висококалорійного харчування. Протягом усього періоду відкладання яєць маткою бджоли годують її високопоживною їжею - молочком (яким годують личинок майбутніх маток). У бджільництві найбільшу цінність матка становить перші два роки свого життя. Починаючи з третього року кількість відкладених нею яєць швидко зменшується. При цьому старі матки відкладають багато незапліднених яєць, з яких виводяться трутні. Такі матки називаються ядовитими. Бджолині матки мешкають до п'яти років, рідко до восьми. Бджолина сім'я складається здебільшого з робочих бджіл. У добрій сім'ї взимку їх налічується зазвичай 20—30 тисяч, а влітку до 60—80 тисяч і більше. Усі робочі бджоли у ній — сестри, що походять від однієї матки. Вони, як і бджолина матка, є жіночими особинами; проте, на відміну матки, статеві органи в робочих бджіл недорозвинені. Бджолині матки, відклавши яйця, більше не дбають про своє потомство. Личинок, що розвиваються з яєць, вирощують вже робочі бджоли. При цьому бджоли-годувальниці споживають багато білкового корму. При раптовій загибелі маток і відсутності в гнізді личинок корм бджоли-годувальниці, що призначався для них, споживають самі, що викликає у них розвиток яєчників (кожен з 3—5, рідше з 10—20 яйцевих трубочок). Проте робочі бджоли не можуть спарюватись із трутнями. У них немає і сім'я для збереження сперматозоїдів. Тому з відкладених такими бджолами незапліднених яєць розвиваються лише трутні. Робочі бджоли з функціонуючими яєчниками називаються трутівками. Сім'я з бджолами-трутовками приречена поступове вимирання, якщо бджоляр не надасть їй вчасно необхідну допомогу. Робочі бджоли виконують усі роботи всередині вулика та поза ним. Вони чистять гніздо, готують вічка сот для відкладання яєць маткою, виділяють віск і будують нові стільники, вигодовують личинок, підтримують у вулику необхідну температуру, охороняють гніздо, збирають з квіток рослин нектар і пилок і приносять їх у вулик; словом, робочі бджоли виконують усі роботи, пов'язані із життям бджолиної сім'ї. За виробництво тепла відповідають бджоли-пічки, які з великою точністю регулюють вироблення тепла і здатні розігріватися до 44 °C. Одна така бджола, забравшись у вільний осередок, здатна забезпечити теплом до 70 лялечок, а в залежності від розмірів колонії кількість таких бджіл може становити від кількох штук до кількох сотень. Температура, за якої розвивалася лялечка, впливає на майбутню «професію»: лялечка, що розвинулася за 35 °C, стане фуражиром, а за 34 °C — домогосподаркою. З іншого боку, спеціалізація бджоли залежить від вродженої реакцію стимули: особини, реагують на позитивні стимули (їжа), стають збирачами, але в негативні (небезпека) — охоронцями. Запліднені яйця, щойно відкладені маткою в бджолиному осередку, приклеєні нижнім кінцем перпендикулярно до дна. Потім, з розвитком зародків, яйця поступово опускаються; до кінця третьої доби вони вже лежать на денцях осередків. За положенням яєць в комірці можна встановити дату відкладання їх маткою. До кінця третьої доби бджоли-годувальниці додають до яйця крапельку молочка, що виділяється їх залозами. Після цього оболонка яйця розм'якшується і з нього вилуплюється маленька личинка. Перші три доби личинки робочих бджіл отримують молочко (за своїм складом воно дещо відрізняється від молочка, яким бджоли годують маток та личинок майбутніх маток). Личинки робочих бджіл швидко ростуть, до кінця третьої доби вага їх збільшується майже в 190 разів. У наступні дні цих личинок бджоли годують сумішшю меду та перги. Через 6 діб личинки виростають настільки, що займають весь об'єм осередків. До цього часу вони більше не одержують їжі, і бджоли запечатують осередки пористими кришечками з воску з домішкою перги. У запечатаному осередку личинка пряде кокон. Утворюється він із виділень прядильної залози, що твердіють у вигляді ниток, якими личинка оточує себе перед окуклюванням. Перед прядінням кокона личинка очищає свій кишечник, відкладаючи його вміст у кут комірки. Якщо потрібно зробити більше маток (наприклад, якщо матка загинула, а маткового розплоду немає), то бджоли вирощують маток з личинок робочих бджіл, які ще не перейшли до харчування медом та пергою. Осередки відповідно перебудовуються. Зазнаючи складних змін, личинка перетворюється на лялечку; органи личинки розпадаються (цей процес називається гистолізом), і розвиваються нові органи майбутньої дорослої комахи. Лялечка спочатку має білий колір, потім вона поступово темніє. Через 12 днів після запечатування осередків з лялечки розвивається молода доросла бджола. Вона прогризає кришечку осередку і виходить із неї світ. Розвиток робочої бджоли з часу кладки яйця до виходу дорослої комахи триває протягом 21 доби, з них стадії: яйця — 3 доби, личинки у відкритому осередку — 6 діб, личинки та лялечки в запечатаному осередку — 12 діб. Яйця та личинки у відкритих осередках називають відкритим розплодом, а личинки та лялечки у запечатаних осередках — друкованим розплодом. Молода бджола, що тільки що вийшла з осередку, ще дуже слабка. Вона ледве пересувається по соту, їй потрібний ще деякий час, щоб зміцніти. Молодих безпорадних бджіл підгодовують інші, більш дорослі бджоли. Але, трохи зміцнівши, молоді бджоли вже прагнуть включитися у виконання найпростіших робіт у вулику. Перша така робота - чистка осередків сота. Бджоли забираються в комірку, очищають і вилизують (полірують) її стінки та денце. Якщо осередки стільника не будуть очищені та відполіровані бджолами, матка не відкладе в них яйця. На четвертий день життя молоді бджоли здатні вже годувати дорослих личинок сумішшю меду та перги. Якщо в сім'ї є така потреба, то вони стають бджолами-годувальницями. До сьомого дня у бджіл починають функціонувати залози, що виділяють молочко. З цього часу бджоли можуть годувати молочком наймолодших личинок (до триденного віку) та маток. У мозку бджіл-няньок збільшено вміст основних білків маткового молочка бджіл MRJP1, MRJP2 та MRJP7, які пов'язані з визначенням касти бджоли у процесі личинкового розвитку. З третього — п'ятого дня життя бджоли здійснюють короткі вильоти з вулика, під час яких очищають свої кишечники від калу, що накопичився. До 12-денного віку у бджіл розвиваються воскові залози. Вони можуть уже будувати стільники, якщо в сім'ї є така потреба. Для успішної відбудови стільників повинні бути сприятливі умови: у вулику достатня кількість корму, а в природі хоча б невеликий хабар. Воскові залози у бджіл знаходяться на кожному з чотирьох нижніх напівкілець черевця (по парі, починаючи з третього півкільця і закінчуючи шостим). Віск, що виділяється залозами в рідкому вигляді, потрапляє на воскові дзеркальця черевця і на повітрі твердне в м'які трикутні лусочки, або воскові пластинки вагою 0,25 мг. Потім вони зачіплюються щіточками ніг, переправляються до жвал, добре розминаються, перетворюються на кульки і лише після цього готові до вживання. У маток та трутнів воскових залоз немає, і воску вони не виділяють. Воскові залози у робочих бджіл найбільше розвинені у віці від 12 до 18 днів. У старіших бджіл вони скорочені в розмірі і виділяють менше воску. Провесною воскові залози функціонують у тих бджіл, що перезимували, у яких вони недорозвинулися з осені. Зі спостережень бджолярів випливає, що воскові залози бджоли починають посилено працювати при роїнні бджіл з вулика на нове місце проживання, тим самим природа провокує будівництво нових стільник, для нової родини. Молоді бджоли (вульові, нельотні) у віці до 15-18 днів виконують багато інших робіт у вулику. Вони підтримують чистоту в гнізді, запечатують кришечками осередки стільника при наповненні їх медом і осередки з дорослими личинками, охороняють гніздо від проникнення в нього інших комах і бджіл-крадіїв з чужих сімей, які прагнуть поживитися готовими кормовими запасами. Молоді бджоли приймають нектар від бджіл-збиральників, що повернулися у вулик. Свіже-принесений нектар містить у середньому близько 50% води. У такому вигляді він довго зберігатися не може, тому що в ньому незабаром могло б розпочатися бродіння. Бджоли випаровують із нектару зайву воду і доводять вміст їх у меді загалом до 18—20 %. Для цього свіжозібраний нектар вони спочатку розміщують маленькими крапельками "наприсками" по стінках порожніх клітин сот, потім над цими осередками довго махають крилами, випаровуючи зайву воду. Потім бджола, яка готує мед, то випускає з рота крапельку нектару, то знову ковтає. Так триває до 240 разів. Тоді бджола знову поміщає свій напівфабрикат у комірку. Після деякого згущення інші бджоли переносять його з комірки в комірку і складають дещо більшими порціями, доки він не загусне. У процесі роботи нектар насичується ферментами, вітамінами і ще стерилізується. Більш дорослі (частіше з 15-18 денного віку) бджоли займаються збиранням нектару та пилку з квіток рослин, приносом у вулик води та клейких смолистих речовин. Для розшуку медоносних рослин і розгляду дрібних предметів у напівтемряві житла у бджіл виробилися деякі особливості зору. Імаго (робоча бджола, матка, трутень) має з боків голови по два складні очі, що складаються з великої кількості дрібних очей, які сприймають зображення у вигляді мозаїки. Крім того, на тіні імаго є по три простих ока. Останні служать хіба що доповненням до складних очей сприйняття ступеня інтенсивності світла. Встановлено, що бджоли добре бачать ультрафіолетову частину сонячного спектру (невидиму людиною). Вважають, що бджоли добре розрізняють такі кольори: жовтий, синьо-зелений, синій, фіолетовий та ультрафіолетовий, за останніми даними, багато кольорів, залежно від характеру відображення ними ультрафіолетових променів, бджолам здаються зовсім іншими, ніж людині. Так, синій та фіолетовий кольори бджоли бачать як чотири різних кольори. Червоний колір можуть плутати з фіолетовим і чорним. Зелений та оранжевий кольори бджоли сприймають як жовтий колір. Бджоли добре запам'ятовують лише таку форму предметів, що нагадує розчленовані пелюстки квіток. Квітки медоносних рослин привертають до нектару комах, що виділяються ними, не тільки своїм яскравим забарвленням, а й ароматом. У бджіл дуже добре розвинений нюх. Ці органи знаходяться у бджіл на вусиках. Нюх має велике значення в житті бджіл: за запахом вони відрізняють чужих бджіл від бджіл своєї сім'ї, розшукують нектар і т. д. Ротові придатки у бджіл влаштовані так, що дозволяють ложечкою язичка легко злизувати дрібні крапельки нектару у відкритих квітках і добувати його з більш нижньою губою та нижніми щелепами. Хоботок у робочих бджіл має довжину 5,5-6,4 мм, а в деяких досягає 6,9 і навіть 7,2 мм залежно від породи (маток - 3,5 мм). Нектар, що збирається бджолами, через ротові органи та стравохід надходить у медовий зобик бджоли, в якому вона доставляє нектар у вулик, де передає його молодим бджолам-приймальницям. Крім нектару, бджоли збирають із рослин квітковий пилок, який є їх білковим кормом. Тіло бджоли густо опушене волосками. Поки бджола летить, волоски накопичують статичну електрику, яка потім притягує пилок. При відвідуванні бджолами квіток між волосками накопичується велика кількість пилкових зерен. Їхні бджоли зчищають щіточками ніжок і укладають у кошики (заглиблення на задніх ніжках). У середині кошика знаходиться одна велика щетинка, до якої приклеюється обніжжя. Маса грудочки пилку в середньому досягає 10-15 мг, а іноді 20 мг. Пилок при зборі бджоли дещо зволожують нектаром і секрецією особливих залоз, завдяки чому пилкові зерна надійніше утримуються в кошиках у вигляді щільних кульок, званих обніжжям. Зазвичай бджоли збирають пилок з ентомофільних (комахозапильних) рослин, які одночасно виділяють і нектар. Але в окремі періоди (особливо ранньою весною), коли не цвітуть медоноси або їх дуже мало і вони не можуть задовольнити потребу бджіл у пилку, бджоли добувають цей корм з анемофільних рослин. Повернувшись у вулик з обніжжям, бджоли скидають принесені грудочки пилку в комірки сот. Молоді бджоли відразу утрамбовують пилок головою, а коли осередок буде майже заповнений, заливають його догори медом. Пилок, складений у комірки сот, утрамбований і залитий медом, називається пергою. Це джерело білкового харчування бджолиної сім'ї. Існує кілька класифікацій меду. За ботанічним походженням розрізняють квітковий, падевий та змішаний мед. Квітковий буває монофлерний та поліфлерний. Монофлер виготовляється з нектару переважно одного виду рослин. Поліфлерний виготовляється з нектару рослин різних видів без вираженого переважання якогось із них. Падевий мед виготовляється з паді - цукристих виділень деяких комах. Змішаний мед виходить одночасно при збиранні меду та паді. Квітковий мед, виходячи з ландшафтної ознаки, можна розділити на лісовий, лучний, степовий польовий та фруктовий. З урахуванням географічних особливостей відомі такі сорти, як уральський, башкирський, сибірський, далекосхідний та ін. Воду під час хабара бджоли отримують у достатній кількості із квіток, що збирається, і приносить у вулик нектару. Але якщо в природі немає хабара, а сім'я тим часом вирощує багато розплоду, бджоли відчувають нестачу у воді і змушені приносити її у вулик. Бджоли-водоноси прилітають у гніздо без обніжжя, у зобик збирають воду (прісну або солону, з концентрацією солі не більше 1%), а іноді – сечу ссавців. Вода використовується для розрідження густого меду і безпосередньо для охолодження гнізда. Для полірування сот, загортання дрібних щілин у вуликах бджоли застосовують прополіс. До складу його входять бальзамічні речовини оболонок пилкових зерен, смолисті речовини рослин та домішка воску. Бджоли, які приносять у гніздо для виробництва прополісу камедь, клейкі виділення рослин, збирають його в кошики, а в зобіку несуть лише мед, який взяли в гнізді. У вулику камедь забирають вуличні бджоли, витягуючи її нитку за ниткою з корзинок бджоли, що прилетіла з нею. Найбільше бджіл літає за камеддю опівдні, в саму спеку. Під час гарного хабара бджоли майже не збирають камедь. Призначення трутнів - запліднення молодих маток, а також участь у тепловому балансі сім'ї. Розвиваються вони, як зазначалося, з незапліднених яєць, які матка відкладає в комірки сот, мають дещо більший обсяг проти звичайними бджолиними осередками. Личинки з яєць вилуплюються до кінця третього дня. Бджоли-годувальниці перші три дні годують личинку молочком (склад його відрізняється від молочка, яке отримують личинки маток та робочих бджіл), а потім пергою. Стадія личинки у відкритому трутневому осередку триває 6,5 діб, а стадія личинки та лялечки у запечатаному осередку — 14,5 діб. Отже, розвиток трутня відбувається протягом 24 діб. Трутень помітно більший за робочу бджоли. Він має довжину 15-17 мм і важить близько 0,2 г. На вирощування личинки трутня бджоли витрачають корми втричі більше, ніж на вигодовування личинки робочої бджоли. Тому на вирощування та харчування трутнів сім'ї значно збільшують непродуктивну витрату кормів. Органи трутнів не пристосовані до роботи. У трутнів короткий хоботок, у них немає кошиків для перенесення пилку, немає воскових та інших заліз. У трутнів немає і жала, але вони мають сильні крила і дуже великі складні очі. Трутні досягають статевої зрілості на 12-14-й день свого життя, а іноді й пізніше (на 20-й день). Матка спарюється з трутнями у повітрі під час польоту, у найтепліший час дня. Після запліднення матки трутень гине, тому що частина його статевого органу відривається і залишається у вигляді шлейфу в статевій систематиці. Крім того, завдяки трутням, що оточують матку під час шлюбного літа, вона залишається невразливою для птахів, що полюють на бджіл. Трутні з'являються у бджолиній сім'ї наприкінці весни - на початку літа; їх накопичується у вуликах по кілька сотень і навіть тисяч. Трутні беруть участь у передачі спадкових якостей потомству, тому бджолярі прагнуть допускати виведення трутнів лише у високопродуктивних сім'ях. Щоб уникнути їх виведення в інших сім'ях, бджолам для відбудови дають рамки, навочені повними листами штучної вощини, і вчасно замінюють бджолиних маток (у сім'ях зі старими матками зазвичай буває більше трутнів, ніж у сім'ях з молодими матками). Хоча трутні і прив'язані до своєї сім'ї (в якій вони вивелися), але нерідко вони залітають і до інших родин. У період хабар бджоли їх приймають безперешкодно. З припиненням медозбору бджоли виганяють трутнів із вуликів, і трутні гинуть від голоду та холоду. На зиму залишаються вони лише в сім'ях, що не мають маток, або в сім'ях з незаплідненими матками. Іноді трутнів можуть залишити на зиму сім'ї з молодими матками, що пізно запліднилися, ще не відкладали в даному сезоні яєць. Трутні, що перезимували, для запліднення маток непридатні. Гніздо бджолиної сім'ї складається з вертикальних двосторонніх стільників. Життя бджолиної сім'ї невіддільне від сот, які вони будують з воску, що виділяється ними, для складання запасів корму і вирощування розплоду. Кожна стільника складається із загального вертикального середостіння, по обидва боки якого відходять шестикутні осередки. Пласти сотів у гнізді розташовуються завжди вертикально. Товщина стільник, призначених для вирощування розплоду, становить 24-25 мм. Ширина осередків, призначених для виведення робочих бджіл, загалом 5,42 мм, а глибина — 11—12 мм. Осередки для виведення трутнів діаметром в середньому 6,5 мм. Товщина стінки в осередку становить 73±2 мкм. Між сотами бджоли залишають від 10 до 12 мм вільного простору (вуличку). Осередки-стільники мають правильну шестикутну у плані форму. денце осередку складається з трьох ромбиків, нахилених так, що вони утворюють як би пірамідку, що поглиблює осередок. денце кожного осередку з одного боку стільника служить одночасно частинами денця трьох осередків іншого боку стільника. Осередки поділяються за будовою на кілька типів: Бджолині - для виведення робочих бджіл, складання та зберігання в них меду та перги; Трутневі - для виведення трутнів, складання меду (бджоли уникають зберігати в них пергу), трутневі осередки мають більший розмір, порівняно з бджолиними; Маточники - спеціальні комірки для виведення маток. Зазвичай вони будуються поза сотами, частіше примикаючи до сотів і будучи їх продовженням, рідше окремо (наприклад, на бруску рамки); Перехідні - комірки неправильної форми, які будують бджоли при переході від бджолиних до трутневих, зазвичай у верхніх і бічних брусків рамок, а також при загортанні механічних пошкоджень стільника; Медові - розташовані, як правило, у верхній частині стільника. Вони мають подовжену форму і нахилені вгору на 13°, щоб не випливав мед. Осередки у різних порід бджіл різняться, оскільки в кожної породи свій розмір робочої бджоли. Осередки в соті спрямовані трохи вгору (4—5°; у цьому, зокрема, засновано дію радіальної медогонки). Будівництво стільників йде зверху вниз. Бджоли завжди уважно стежать за цілісністю стільника. Бджоли регулюють вентиляцію, будуючи на вентиляційних отворах спеціальні загороджувальні сотики. Щойно відбудовані стільники складаються з чистого воску, мають білий колір, але перед використанням бджоли полірують їх прополісом, надаючи їм трохи жовтуватий відтінок. Згодом стільники темніють за рахунок залишків коконів. З таких осередків виходять бджоли менших розмірів та маси. У дуже старих сотах бджоли змушені вигризати частину нашарувань, що витрачаються, витрачаючи багато сил і часу на підготовку кладки в стільники яєць. Поведінка бджіл як усередині, і поза вулика зумовлено сукупністю рефлексів, чи закономірних реакцій їх організму, ті чи інші подразнення. Розрізняють рефлекси вроджені, чи безумовні, і набуті у процесі життєвого досвіду, чи умовні. Так, вродженими інстинктами (складними комплексами безумовних рефлексів) є годівля личинок, спорудження сотів і т. д. Здатність відрізняти квітки гречки від квіток інших рослин, навпаки, виробляється у бджіл у процесі життєвого досвіду на основі умовних рефлексів. Молоді бджоли під час орієнтовних обльотів запам'ятовують розташування свого вулика щодо навколишніх предметів (дерева, чагарники, інші вулики тощо). Достатньо пересунути вулик у бік на відстань навіть менше одного метра, як бджоли, що повертаються з хабаром, шукають його на колишньому місці і не відразу знаходять його на новому. Якщо віднести вулик на велику відстань, то бджоли взагалі не зможуть знайти його. Бджоли запам'ятовують розташування не тільки вулика, а й його льотка. Якщо вулик підняти або опустити, або влаштувати льоток на іншій його частині, бджоли, що прилетіли, будуть довго розшукувати його. Те саме слід сказати про забарвлення вуликів і зміни в предметах, що оточують вулик (інший колір сусідніх вуликів, вирубування дерева, чагарника). Збираючи нектар або пилок, кожна бджола прагне дотримуватися якогось одного роду рослин. Наприклад, відвідуючи квітки гречки, бджоли не перелітають на рослини іншого роду, доки не відцвіте гречка. Це має велике біологічне значення для запилення рослин. Лише у тому випадку, коли одночасно цвіте невелика кількість рослин різних пологів, бджоли відвідують за один виліт рослини не одного роду. Після закінчення цвітіння одних рослин бджоли, що збирали нектар з їх квіток, приєднуються до бджіл, що відвідують інші рослини, або ж починають розшукувати квітки інших пологів, що розпускаються. У разі бджіл називають розвідницями. Знайшовши нове джерело корму, бджоли набирають його в медовий зобик і, облетівши кілька разів квітучі рослини для запам'ятовування їхнього місця розташування, повертаються у свій вулик. Дорогу до вулика бджоли запам'ятовують також по орієнтирам, що зустрічаються на шляху (дерева, кущі, водойми, дороги в пр.) і в напрямку променів сонця. Згідно з останніми роботами Фріша та Ліндауера, наземні орієнтири там, де вони зустрічаються, мають більше значення, ніж напрямок променів сонця. Бджола повертається у вулик у збудженому стані. Вона віддає принесений нектар бджолам-приймальницям, а сама виконує на соті характерні рухи, що одержали назву «вербовочних танців», які залучають на пошуки хабарів інших бджіл цієї родини. Якщо корм був знайдений поблизу пасіки, не далі 100 м від вулика, то бджола швидко пробігає навколо якогось осередку стільника, а потім повертається і робить таке ж коло у зворотному напрямку. Перебігаючи по соту від одних бджіл до інших, вона повторює ці рухи протягом кількох секунд. Такий танець називається круговим. Коли квітучі рослини виявлені від вулика на відстані більше 100 м, бджоли, що прилетіли з нектаром, виконують танець, який на відміну від кругового, називається виляючим. Вони спочатку роблять півколо розміром у декілька осередків, потім 2-3 осередки пробігають по прямій лінії, виляючи черевцем з боку в бік, а після цього роблять друге півколо в зворотний бік. Характер танцю, як і число коливанні черевця при пробігу по прямій, залежить від ступеня збудженості збиральниці, що прилетіла, а отже, і від віддаленості квітучих рослин від вулика. Чим далі джерело корму, тим менше коливань робить бджола при пробігу прямо під час танцю, виконуючи його як би з більшою втомою. Танцями бджоли повідомляють не лише відстань до джерела корму, а й у якому напрямку потрібно летіти до квітучих рослин. Ступінь збудженості бджоли-танцівниці (бджоли-розвідниці) передається навколишнім бджолам. Це допомагає їм знайти рослини, з яких прилетіли "танцівниці". Однак танець – не єдиний спосіб передачі інформації про дальність медозбору. Під час нього бджоли видають серії ритмічних звукових імпульсів із частотою 33 Гц. Саме вони містять інформацію про дальність медозбору. Зі збільшенням відстані збільшується і тривалість кожної серії та кількість імпульсів у ній. Для сприйняття звуку бджоли мають фонорецептори, розташовані на тілі. Відстань до медозбору визначається бджолами також з енерговитрат крильової мускулатури. Якщо трохи підрізати крила бджіл, то вони значно збільшать тривалість та частоту звуків у танці, повідомляючи, що медозбір знаходиться далі. Бджоли, що оточують «танцівницю», обнюхують її, біжать до льотка і вилітають на пошуки медоносних рослин із таким самим запахом, який видавала бджола-танцівниця. Через деякий час туди знову вирушає і бджола, яка першою знайшла це джерело корму. Набравши в зобики нектар і повернувшись у вулик, бджоли виконують такі ж танці, завдяки чому до нового джерела корму вилітає дедалі більше робочих бджіл, не зайнятих збиранням нектару з інших рослин. Як тільки припиниться або сильно зменшиться виділення нектару цими рослинами, припиняться і танці бджіл, що їх відвідують. Так регулюється кількість бджіл на квітках рослин, які виділяють нектар. Крім того, бджола-розвідниця може попередити родичів, що якесь джерело їжі небезпечне, і летіти туди не варто. Для цього вона вібрує крилами з частотою 380 Гц та тривалістю 150 мс. Сигнал призначений інший особини, яка виконує танець, що виляє і у відповідь на попереджувальний сигнал різко знижує інтенсивність танцю. Роение — природне розмноження бджолиної сім'ї шляхом поділу її надвоє. Коли бджоли годують матку, та виділяє «маткову речовину». Воно передається бджолам, і доки воно є, вони живуть спокійно. Коли сім'я розростається, цієї речовини починає бракувати всіх бджіл, і вони приступають до роїння. Підготовка до роїння - Будівництво мисок та відкладання в них яєць, з яких у майбутньому вийдуть матки. Припинення червлення маткою яєць сприяє зменшенню розмірів матки. Пізніше рій відлітає разом із старою, «схудлою» маткою, а у вулику залишається молода матка. Припинення будівництва стільників та майже повне припинення збору нектару та пилку. Майже відразу після запечатування маточників сім'я готова до роїння. Якщо можлива погода, то зазвичай вже на другий день виходить рій. При тихій, теплій погоді, найчастіше в першу половину дня, бджоли, набравши в зобики мед, з характерним гулом виходять із вулика. Матка з'являється у льотка і піднімається у повітря, коли вийде більша частина рою. Певний час бджоли кружляють біля вулика, потім, виявивши матку, оточують її і прищеплюються до гілки дерева або будь-якого іншого предмета. Через деякий час (інтервал від 10 хвилин до двох діб залежно від погоди та наявності відповідного нового житла в околицях) рій відлітає на нове житло, заздалегідь підшукуване бджолами-розвідницями. Після виходу першого роя в гнізді залишається приблизно половина бджіл, багато сотень з розплодом. Якщо сім'я збирається роїтися повторно, то бджоли охороняють маточники, що є на сотах, і не допускають до них першу матку. Іноді після виходу першого роя сім'я відпускає з першою ж маткою, що вийшла з маточника, другий рій — «вторак», а за ним і «третьяк». Зазвичай це сильно послаблює сім'ю, і сам відпущений вторник дуже слабкий. Відомо, що в ряду комах інстинкт розмноження пробуджується лише у певних генерацій. Ось деякі причини роїння: надлишок бджіл-годувальниць; тіснота і задуха у вулику; відсутність хабара у літній період. Бджоли здатні видавати звуки різної висоти та тембрів. Бджолина сім'я у вулику дзижчить по-різному залежно від свого фізіологічного стану. Таким чином, можна біоакустично контролювати стан бджіл. За характером звуку можна визначити, чи холодно їм, чи голодно, чи вирішила сім'я роїтися, чи є матка в сім'ї, як ставляться бджоли безматкової сім'ї до матки, що вводиться в вулик (вони не завжди її приймають), яка расова приналежність бджіл (кожна раса видає свій звук). Можна також акустично керувати льотною діяльністю бджіл, наприклад, обмежити їх виліт з вулика за потреби (наприклад, на час обробки полів отрутохімікатами). Американський гнилець — уражаються ним личинки старшого віку, які гинуть, зазвичай, уже в запечатаних бджолами осередках. Кришечки осередків з хворими личинками мають у центрі невеликий отвір і дещо втиснуті усередину. Личинки перетворюються на гнильну, безформну та тягучу масу кавового кольору із запахом столярного клею. Хвороба викликається Paenibacillus larvae, яка за несприятливих для неї умов утворює стійку суперечку, що зберігається десятиліттями. Аскосфероз, або вапняний розплід – хвороба бджолиних сімей, що викликається грибом Ascosphera apis. Ця хвороба вражає бджолині личинки. Вони втрачають свою еластичність, перетворюються на вапняно-білі тверді грудочки, що прилипають до стінок осередків або вільно лежать у них. Якщо були заражені личинки в запечатаних осередках, то біла пліснява проростає через кришечки. Хвороба найчастіше вражає слабкі бджолині сім'ї, зазвичай після тривалих похолодань, при підвищеній вологості та вмісті бджолиних сімей у сирих місцях, а також при інтенсивному використанні органічних кислот (щавлева, молочна) для боротьби з вароатозом. Європейський гнилець — на ньому спочатку хворіють личинки у віці 3—5 днів, а потім уже й у запечатаних осередках. Ця хвороба схожа з американським гнильцем. З'являється найчастіше у червні (у південних районах — у травні) після минулих похолодань, при нестачі корму, особливо в сім'ях, яких утримують у холодних, погано утеплених гніздах. Збудники - Streptococcus pluton, Paenibacillus alvei та Streptococcus apis. Ізраїльський вірус гострого паралічу, або IAPV, - вірус, який вперше був виявлений в Ізраїлі, а зараз зустрічається у багатьох країнах. Спричиняє сильне ослаблення імунітету, що супроводжується розвитком інших інфекційних захворювань. Зустрічається в багатьох колоніях із синдромом руйнування колоній і може бути однією з причин. Мішчастий розплід — інфекційна карантина хвороба переважно бджолиного розплоду, що викликається вірусом. Заражені личинки гинуть і набувають вигляду мішечка, наповненого водянисто-зернистою рідиною, потім висихають і перетворюються на вигнуті скоринки. Акарапідоз - заразна хвороба дорослих бджіл, що викликається кліщем Acarapis woodi. Перший кліщ, знайдений на бджіл (лат. аcar - кліщ, apis - бджола). Місцем проживання кліщів служать дихальця, у яких кліщі харчуються, спарюються і відкладають яйця. Звідси друга (простонародна) назва трахейний кліщ. Браулез - хвороба маток і робочих особин медоносних бджіл, що викликається паразитуванням безкрилих мух-браул (бджолина воша, Braulidae). На уражених матках може бути до десятка цих комах, що мають довжину 1,3 мм. Вони викликають скорочення яйцекладки, виснаження бджіл. Варроатоз (лат. varroatosis) - найпоширеніша хвороба, що викликається кліщем Varroa. Кліщ паразитує (смокче гемолімфу) на дорослих бджолах, личинках і лялечках, сам по собі послаблює бджіл і є переносником інфекційних захворювань (гнильців та вірусів). Нозематоз вражає лише дорослих особин. Викликається спороутворюючим паразитом Nosema apis. Найчастіше хвороба проявляється в кінці зими і на початку весни проносом бджіл, забрудненням стільникових рамок, дна та стінок вулика. Застуджений розплід викликається охолодженням гнізда, супроводжується вимиранням личинок та лялечок. Голодування - ослаблення та загибель бджолиних сімей від нестачі корму. Розрізняють голодування вуглеводне (при нестачі меду) та білкове (при нестачі перги). Хімічний токсикоз - хвороба бджіл, що викликається отруєнням отрутами, що застосовуються для боротьби зі шкідниками сільського та лісового господарства та вступають в організм бджіл з кормом. Нектарний токсикоз - отруєння бджіл нектаром отруйних рослин, збігається з масовим цвітінням і збиранням нектару отруйної рослини якогось певного виду. Багато бджіл одужують. Падевий токсикоз - хвороба бджолиних сімей, що викликається отруєнням падевим медом. Якість паді залежить від виду рослин, з яких її збирають бджоли, і від розвитку в ній деяких бактерій та грибів, що виділяють отруйні речовини. Пилковий токсикоз - хвороба бджолиних сімей, при якій гинуть молоді бджоли-годувальниці, викликається отруєнням пилком отруйних рослин. Іноді хвороба з'являється від харчування бджіл зіпсованим пилком неотруйних рослин. Бджолами можуть харчуватися жалющі перетинчастокрилі (шершень, бджолиний вовк, мурахи), павуки (павуки-бокоходи та ін.), жаби та жаби, деякі птахи (щурові, сорокопутові, осоїди) та ссавці. Шкідниками медоносних бджіл є гусениці воскової молі. Власне мед їдять мурахи, бражник мертва голова та деякі ссавці, включаючи людину. Для кладки яєць самки великої воскової молі, або бджолиної вогнівки (Galleria mellonella), проникають у вулик, відкладають до 3000 яєць окремими партіями на стінки осередків зі свіжим пилком, під кришечки частково запечатаних осередків з медом, в ящиках з медом, в ящиках і на м'ячі. За годину до світанку вони залишають вулик. Захист вулика бджолами припиняється через дві години після світанку. Яйцекладка триває протягом чотирьох ночей. Спочатку гусениця харчується медом та пергою. Далі гусениця переходить до харчування восковими рамками, змішаними із залишками коконів, ушкоджує крила та ніжки бджолиних лялечок. Ходи вкриває шовком. При сильному зараженні гусениці поїдають один одного і послід попередніх поколінь. Закінчивши зростання до 25—30-го дня, гусениця знаходить тріщину або щілину, іноді вигризає ямку і там лялька. Схоже веде себе мала воскова міль, або мала воскова вогнівка (Achroia grisella). Вона відкладає до 400 яєць, а гусениці, на відміну від гусениць великої воскової молі, можуть харчуватися сухими комахами, неочищеним цукром, сухофруктами. У XVII столітті екстракт з гусениць великої воскової молі використовували для лікування хворих на серцево-судинні та легеневі захворювання. Воскові речовини, що покривають клітинну стінку збудників туберкульозу, руйнуються під впливом травних ферментів гусениці. Екстракт отримують з гусениць завдовжки трохи більше 1,5 мм. Бражник мертва голова охоче поїдає мед, проникаючи в гнізда та вулики медоносних бджіл, де проколює осередки сот хоботком і смокче мед, за один раз з'їдаючи 5-15 г. Може проникати у вулики диких та домашніх бджіл. Існувала теорія, що метелик видає звуки, подібні до звуків бджолиної матки, що недавно вийшла з кокона, захищаючи себе таким чином від можливості бути вбитою робочими особинами бджіл. Ця теорія не знайшла наукового підтвердження, але все одно існує серед бджолярів і на сторінках жовтої преси. Насправді ці метелики заспокоюють бджіл шляхом виділення хімічних речовин, які маскують їхній власний запах (хімічна мімікрія). До них відносяться чотири жирні кислоти: пальмітолеїнова, пальмітинова, стеаринова і олеїнова, що зустрічаються в такій же концентрації і такому ж співвідношенні у медоносних бджіл. Метелики малочутливі до бджолиної отрути і в експериментах витримували до п'яти укусів бджіл. Але часом трапляється, що бджоли зажалять «грабіжника» на смерть. Шкідником бджільництва не є через свою низьку чисельність. Однак багато бджолярів негативно ставляться до цього метелика, вважаючи його шкідником. Тому часто вони намагаються встановити на льотки у вулики дротяну сітку з осередками діаметром 8-9 мм, через які можуть проникати бджоли, але не ці метелики. Європейські породи: Apis mellifera carnica Pollmann, 1879 - Країнська медоносна бджола, карніка. У регіоні Крайна (Словенія), південній частині Австрійських Альп та на півночі Балкан; Apis mellifera carpathica Avetisyan, Gubin, Davidenco, 1966 - карпатська медоносна бджола, карпатка. Закарпатська область (Україна) заплава рік Теребля, Ріка та Віча; Apis mellifera caucasica Pollmann, 1889 - сіра гірська, або кавказька, медоносна бджола. Кавказькі гори; Apis mellifera cecropia Kiesenwetter, 1860 - Південна Греція; Apis mellifera cypria Pollmann, 1879; Apis mellifera iberiensis (син. Apis mellifera iberica) Engel, 1999 - піренейська медоносна бджола. Зустрічається на Піренейському півострові (Іспанія та Португалія); Apis mellifera ligustica Spinola, 1806 - італійська медоносна бджола. Найчастіше зустрічається в Північній та Південній Америці південній частині Європи; Apis mellifera mellifera Linnaeus, 1758 - середньоросійська медоносна бджола; Apis mellifera remipes Gerstäcker, 1862 - жовта долинна кавказька медоносна бджола; Apis mellifera ruttneri Grech & Meixner in 1997; Apis mellifera sicula Montagano, 1911. Африканські породи: Apis mellifera adansonii Latreille, 1804 - західноафриканська медоносна бджола; Apis mellifera capensis Eschscholtz, 1822 - капська медоносна бджола; Apis mellifera intermissa von Buttel-Reepen, 1906; Maa, 1953 - північноафриканська чорна медоносна бджола; Apis mellifera jemenitica Ruttner, 1976 - єменська медоносна бджола; Apis mellifera lamarckii Cockerell, 1906 - єгипетська медоносна бджола; Apis mellifera litorea Smith, 1961; Apis mellifera major Ruttner, 1978 - рифська африканська медоносна бджола; Apis mellifera monticola Smith, 1961 - гірська африканська медоносна бджола; Apis mellifera nubica - суданська медоносна бджола; Apis mellifera sahariensis Baldensperger, 1932 - цукрова медоносна бджола; Apis mellifera scutellata Lepeletier, 1836 - східно-африканська медоносна бджола; Apis mellifera unicolor Latreille, 1804 - мадагаскарська медоносна бджола. Породи Середнього Сходу та Азії: Apis mellifera adamii Ruttner, 1977; Apis mellifera anatolica Maa, 1953; Apis mellifera armeniaca - вірменська медоносна бджола; Apis mellifera macedonica Ruttner, 1988 - македонська медоносна бджола; Apis mellifera meda Skorikov, 1829; Apis mellifera pomonella Sheppard & Meixner, 2003; Apis mellifera syriaca Skorikov, 1829 - сирійська медоносна бджола. Породи відрізняються один від одного зовнішнім виглядом (забарвленням та розмірами), поведінкою (агресивністю, схильністю до крадіжки меду з інших сімей), стійкістю до перепадів температури. Бортова темна бджола лісова Apis mellifera subsp. mellifera Бортове бджільництво Бортова темна бджола лісова Apis mellifera mellifera. Бджільництво пройшло у своєму розвитку кілька етапів. Спочатку люди просто збирали мед диких бджіл. Потім виникло бортове бджільництво (від слова "борть" - дупло): бджолині рої ловили і поміщали в дупла, природні або спеціально зроблені, захищали від руйнування. У міру накопичення меду його вибирали. Наступний етап - колодне бджільництво: бджіл розводили в колодах, видовбаних усередині, або в глиняних або зроблених з кори вуликах. Щоб узяти мед та віск, бджіл убивали сірчаним димом, а вулики ламали. В 1814 П. І. Прокопович винайшов рамки сучасного типу, що дозволяють витягувати стільники і мед, не вбиваючи бджіл.